«АСОЦІЙОВАНЕ ТРІО»

«АСОЦІЙОВАНЕ ТРІО»

20 Липня, 2021 Off By admin

Чорноморська Одіссея Європейського Союзу

        Міфологія давньогрецької колиски європейської демократії розповідає про подорожі Одіссея та його партнерів до Колхіди за золотим руном. У історичні часи греки створили по узбережжю Чорного моря чимало своїх поселень, включивши ці землі до європейської історії. Після великого переселення народів чорноморський регіон опинився на перехресті різних цивілізаційних впливів, під силовим тиском яких він і залишається донині. Позиція Європейського Союзу щодо «Асоційованого тріо» Грузії, Молдови, України визначається політичним реалізмом, відсутністю чіткої стратегії щодо чорноморсько-азовсько-каспійського регіону та пошуком тимчасових тактичних рішень існуючих проблем.

Визначальний вплив на розвиток подій мала війна листопада 2020 року навколо Нагірного Карабаху, що показала Туреччина і Росія намагаються диктувати свої «погоджені компромісні» умови унормування конфліктів на Кавказі. Відразу після активної фази карабахської війни 2020 року Реджеп Ердоган висунув ініціативу «3+3», тобто Росія, Туреччина та Іран мають вирішувати проблеми Азербайджану, Вірменії та Грузії. У далекому 1997 році, коли вперше мова зайшла про об’єднання «ГУАМ» (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), Баку брав участь у цьому проекті, але після повернення Карабаху Азербайджан дипломатично віддалився від «Асоційованого тріо».

Власні інтереси у регіоні намагаються просувати Велика Британія та США. Британія створила неформальний союз із нинішньою турецькою владою, натомість правлячі у США демократи ближчі до головного подразника Ердогана Феттулаха Гюлена, який перебуває у еміграції в США. Натомість Євросоюз, здається, вичікує, чи утримається Ердоган при владі за результатами виборів в Туреччині, які мають відбутись в 2023 році. Скоріше за все, США та ЄС більше за Британію зацікавлені в усуненні Ердогана від влади. Ймовірний варіант силової боротьби за владу у Туреччині може заплутати євроатлантичні карти в регіоні. Туреччина офіційно веде переговори про вступ до ЄС з лютого 2005 року, але немає дати їхнього завершення. У цьому сенсі Євросоюз також не має відповіді на питання, де мають закінчитись кордони об’єднаної Європи: там, де поділяють європейські цінності, або там, де не тільки їх адаптують, а й мають європейський рівень життя. Тим паче, що у другому випадку Швейцарія, Норвегія, Ісландія, зрештою після виходу з ЄС Велика Британія показують, що суверенітет і національний добробут для них важливіший за європейську солідарність та перспективу членства в ЄС. Зрештою, Ердоган де-факто замінив турецький європейський проект на неоімперський задум. У цьому сенсі країни «старої» Європи сприймають європейські прагнення Грузії, Молдови, України як бажання компенсувати економічні проблеми та збалансувати за допомоги Євросоюзу асиметричні відносини з Росією. Але навіть у цьому питанні всередині ЄС немає консенсусу. Наприкінці своєї політичної кар’єри Ангела Меркель за підтримки президента Франції Емануеля Макрона ініціювали відновлення практики проведення самітів Євросоюз – Росія, що були перервані після анексії Криму у березні 2014 року. Звичайно, ця ініціатива наштовхнулась на опозицію Польщі та країн Балтії, але це не може завадити «творчому» двосторонньому російсько-німецькому та російсько-французькому діалогу.

На такому фоні 19 липня 2021 року у Батумі зустрілись президенти: Грузії Соломія Зурабішвілі, Молдови Майя Санду, України Володимир Зеленський. Їхнім партнером на переговорах став голова Європейської комісії Шарль Мішель. Кожен учасник переговорів прибув у старовинне грузинське місто з власними інтересами та спільними проблемами. Головна з цих проблем це невизначеність стратегії Європейського Союзу щодо країн так званого «Східного партнерства». Ще 24 червня міністри закордонних справ згаданих країн презентували у Брюсселі спільний проект «Асоційоване тріо», адже Грузія, Молдова та Україна мають угоди про асоціацію з ЄС. За підсумками батумської зустрічі президенти трьох країн підтвердили намір подати заявку на вступ до Євросоюзу. Формально це можна зробити, адже ЄС не є раз і назавжди закритим клубом. Але чинні угоди про асоціацію не передбачають гарантованого права цим країнами стати членами Євросоюзу. Власне замовчування цієї перспективи було умовою підготовки і підписання відповідних угод про асоціацію. Нідерланди за підсумками референдуму проголосували за ратифікацію угоди про асоціацію з Україною на умовах закриття перспективи вступу до Євросоюзу.

Актуальна позиція Євросоюзу щодо «Асоційованого тріо» визначається невпевненістю внутрішньополітичної ситуації в цьому тріо. Осінь 2021 року може бути політично напруженою для України. Відсутність перспективи замирення ситуації на Донбасі, посилення конфліктного потенціалу по периметру кордонів із Росією та Білорусією, непростий дискурс щодо прав національних меншин із Угорщиною та Румунією, виклики зростання цін і тарифів максимально ускладнюють прогнозування спроможності влади стабілізувати ситуацію. В свою чергу Росія докладає зусиль, аби внутрішньополітична ситуація в Україні стала максимально напруженою, а зовнішньополітична ізоляція якомога щільнішою.

Непевною виглядає внутрішньополітична ситуація в Грузії. Восени поточного року у Грузії мають відбутися вибори до місцевих органів влади. Минулорічна угода грузинської опозиції та владної партії «Грузинська мрія», яка була досягнута за посередництва Євросоюзу, передбачає можливість проведення позачергових парламентських виборів, якщо правляча партія набере менше 40 відсотків голосів виборців на цих комунальних виборах. У 2020 році ЄС кредитував Грузію на мільярд євро, компенсуючи втрати економіки від пандемії. Найближчим часом ЄС має намір профінансувати майже на 4 мільярди євро прокладку електричного кабелю від Болгарії та Румунії дном Чорного моря до Грузії. Туреччина залишається головним торговельним партнером Грузії. Свої позиції у Грузії посилює Росія. Грузинський бізнесмен Леван Васадзе створив у травні нову політичну партію «Нація», яка орієнтована на Грузинську православну церкву. Саме вона вважається найбільш проросійської структурою у Грузії. Васадзе орієнтований на не міських виборців, а на грузинську глибинку, де вплив церкви найбільший. Зіткнення 5-6 липня навколо параду ЛГБТ перетворили цю партію на третю політичну силу у країні після «Грузинської мрії» та опозиційного блоку «Сила в єдності». Структура влади в Грузії залишається нестабільною. Але ЄС готовий продовжити грати у гру збереження свого впливу у цій країні.

Більш певною виглядає внутрішньополітична ситуація в Молдові. За результатами парламентських та позачергових парламентських виборів переконливу більшість мають молдовські політичні сили, орієнтовані на Європейський Союз. Але Євросоюз не готовий прискорити возз’єднання Молдови і Румунії. Передусім тому, що гіпотетично це ллє воду на російський млин, підтверджуючи тезу про перегляд існуючих кордонів у Європі. Адже не тільки Росія претендує на «нову модуляцію» міждержавних кордонів, а й Туреччина зазіхає на перегляд кордонів члена ЄС Кіпру. 20 липня 2021 року візит до турецької частини Кіпру здійснив турецький президент Реджеп Ердоган. Він наголосив на намірі домагатись від міжнародного співтовариства визнання права кіпрських турків на створення своєї держави на території Північного Кіпру, відторгнутої від грецької частини внаслідок серпневої війни 1974 року.

Зважаючи на це, фокус уваги Євросоюзу до Чорноморських проблем є ширшим за «Асоційоване тріо». Але ця увага автоматично не втілюється у чітку політичну стратегію. Європейський Союз не має стратегії врегулювання конфліктів навколо Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. Аналогічна ситуація для Євросоюзу із Кримом та ОРДЛО. Де-факто це означає асиметрично слабшу позицію ЄС на територіях, які Росія вважає своєю сферою впливу. Натомість ЄС говорить про намір прийняти асоційованих членів, розміщених на Західних Балканах. Мова йде про Боснію та Герцеговину, Сербію, Північну Македонію, Чорногорію, можливо, Косово. Але Сербія і Косово є продовженням замороженого конфлікту між собою взаємно блокують перспективу вступу до ЄС. Етнополітичні громади Боснії не мають консенсусу щодо поділу влади та перебувають у миру лише під фактичним протекторатом ЄС. Звернення Чорногорії до ЄС з проханням покрити свій борг Китаю зайвий раз показує чорногорську економічну вразливість. Тим часом ЄС не вирішив проблему, як компенсувати втрати бюджету ЄС після виходу Великої Британії. Дискусія щодо майбутнього ЄС ускладнюється різним баченням природи правової держави у «старих» країнах-членах ЄС таких, приміром, як Польща чи Угорщина. Тож відкритою є відповідь на питання, яким буде Європейський Союз за рік? Результати виборів у Німеччині та Франції наразі є непрогнозованими. Новий баланс влади у цих країнах незрозумілий. Внаслідок цього за нинішніх політичних обставин Євросоюз об’єктивно нездатний виробити навіть середньо термінову стратегію щодо «Асоційованого тріо». Звичайно, можна жалітись з цього приводу, але це непродуктивно.

На 12 жовтня в Києві призначене 23-те засідання Ради співробітництва України та Європейського Союзу. До цього засідання можна погодити програму мінімум і програму максимум. Перша має бути максимально реалістичною. Мова може йти про кредитну допомогу України, аби мінімізувати ризики внутрішньополітичної дестабілізації. Заради цього варто уникати зайвих дипломатичних закидів на адресу Євросоюзу та його провідних держав-членів. Доцільно бути максимально прагматичними та зберігати робочі місця в Україні. Стратегічно вирішити це питання можна переглядом угоди про зону вільної торгівлі, запровадження закону про локалізацію виробництва в Україні принаймні на державні замовлення. Але це вже завдання максимум. Інакше Євросоюзу не будуть потрібні найбідніші країни Європи. Політику Євросоюзу, подобається нам це чи ні, визначає економічний інтерес.

Андрій МАРТИНОВ,

спеціально для «Української Лінії»