ТИСЯЧНИЙ ЗА ЛІКОМ

ТИСЯЧНИЙ ЗА ЛІКОМ

12 Липня, 2021 Off By admin

…Герої не вмирають –

Вони в віках живуть!

Нещодавно на території Меморіального комплексу Міністерства оборони України відбувся ювілейний, 1000-й за ліком ритуал із вшанування пам’яті захисників України, які загинули за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, світовий мир та порядок.

З моменту відкриття Меморіал відвідали 72 тисячі осіб, десятки зарубіжних делегацій з різних країн Європи та світу.

За цей час Дзвін Пам’яті відізвався 7 692 рази, вшановуючи загиблих  Воїнів.

Вартозазначити, щоМеморіальний комплекс Міністерства оборони України став яскравим відображенням жертовності українців під час третіх визвольних змагань, а саме захисту та розбудови власної Держави в умовах російської агресії. Він ніби прийняв естафету від Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут», що був відкритий 25 серпня 2006 року біля села Пам’ятне Борзнянського району, що на Чернігівщині. Нині це філія Національного військово-історичного музею України, що висвітлює героїчну й водночас трагічну сторінку військової історії – бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року.

Ініціатива створення комплексу належить Міністру оборони України генералу армії Степану Полтораку, який очолював МОУ з 14 жовтня 2014 року по 29 серпня 2019 року. Варто зазначити, що задум очільника вітчизняного оборонного відомства свого часу отримав підтримку з боку керівництва Держави. Таким чином, реалізувавши створення Меморіального комплексу, Україна мала б долучилася до світової практики вшанування полеглих військовослужбовців.

Звичайно, перед проєктуванням Меморіального комплексу активно вивчався європейський та світовий досвід зведення подібних меморіальних споруд. Зокрема, при створенні Зали пам’яті було використано канадський досвід. Подібна зала існує в столиці цієї країни – місті Оттава. Варто зазначити, що хронологія військових втрат збройних сил цієї північноамериканської держави відображена в кількатомному виданні книг пам’яті, починаючи з 1916 року. А це нагадаю, і Перша, і Друга світові війни, а також участь у багатьох миротворчих операціях, що проводилися під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій, у гарячих точках світу і, де Канада брала активну участь.

Після ґрунтовного та деталізованого обговорення і внесення відповідних пропозицій з боку зацікавлених сторін, Центральним проєктним інститутом Міністерства оборони України було підготовлено рішення Меморіального комплексу. До розробки концепту Зали пам’яті був залучений також відомий український архітектор, автор проєктів багатьох сучасних громадських і комерційних будівель Андрій Пашенько. А вже сама споруда була реалізована військовослужбовцями Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України.

Варто зазначити, що ідея внутрішнього оздоблення та інформаційного наповнення Зали пам’яті належить співробітникам Національного військово-історичного музею України. Саме співробітники музею на чолі з директором Андрієм Ільєнком та його заступником з наукової роботи, знаним ученим-істориком, Ярославом Тинченком, здійснювали формування та виготовлення Книги пам’яті, а також табличок з іменами загиблих і, відповідно їх монтаж на пілонах Зали пам’яті.

Користуючись музичною термінологією, Меморіальний комплекс мав втілити головний лейтмотив – стати єдиним місцем в державі, де були б зібрані та назавжди вписані до новітньої історії нашої країни імена загиблих захисників України. Зведення цього своєрідного Пантеону пам’яті мало б започаткувати нову традицію для Українського війська – важливо пам’ятати кожного, персонально, називати імена, не ховаючи їх в сухі цифри статистики втрат. Це стало не тільки основною ідеєю, але й ідеологією авторів цього неповторного комплексу.

Щодо втрат, то вони, насамперед, відображені на пілонах Зали пам’яті. Станом на 10 липня 2021 року тут позначені імена 2752 військовослужбовців Збройних Сил України. А відкривають цей скорботний список військовослужбовці ЗСУ, які загинули під час проведення миротворчих операцій під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій. Варто зазначити, що починаючи з 1992 року в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки взяли участь близько 45 000 українських військовослужбовців, з яких 55 загинуло.

Далі на пілонах Зали пам’яті відображені імена військовослужбовців ЗСУ, які загинули під час проведення Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил на сході України.

Так, 2014 рік позначений іменами 1 271 особи, 2015 рік – 726 особами, 2016 рік – 236 іменами загиблих, 2017 рік – 210, 2018 – 120, 2019 – 100, 2020 – 50. На пілонах Пантеону пам’яті також позначені імена 39 військовослужбовців Збройних Сил України внесених до скорботного списку в 2021 році (станом на 10 травня 2021 року).

Щодо порядку внесення імен військовослужбовців Збройних Сил України до Книги пам’яті і, відповідно розташування їх на пілонах Зали пам’яті, то, насамперед, це – загиблі внаслідок безпосереднього зіткнення з противником (ураження його зброєю), а також військовослужбовці, які померли від поранень внаслідок ведення бойових дій.

У центрі Зали на спеціальному подіумі знаходиться Книга пам’яті, куди внесені імена загиблих військовослужбовців Збройних Сил України. Вітраж вгорі зали, виготовлений за технологією відомого американського художника та дизайнера Луїса Тіффані, покликаний перенести проекцію емблеми ЗСУ у формі малинового хреста, на подіум з Книгою пам’яті.

Книга побудована за принципом календаря – один її розворот відповідає одному дню у році. Щоранку під час урочистого ритуалу відкривається нова сторінка на якій зазначені імена тих, хто загинув у цей день. Є у цій книзі дні найбільших втрат. Це, передусім, 29 серпня. На розвороті цього дня закарбовані прізвища 148 військовослужбовців Збройних Сил України, переважна більшість яких загинула в 2014 році під час виходу із оточення під Іловайськом.

20 січня позначене прізвищами 51 військовослужбовця. У цей день у 2015 році завершилася 242-денна героїчна оборона Донецького аеропорту.

Рясніє скорботними рядками прізвищ і 14 червня. Саме в ніч на цей день 2014 року терористи збили військово-транспортний літак Іл-76 на борту якого знаходилося 49 десантників та льотчиків.

5 вересня ще одна трагічна віха в історії Збройних Сил України. Цього дня у 2014 року розгорілися криваві бої з російським агресором на підступах до Луганська, коли буквально в останні години перед перемир`ям загинуло 42 бійці.

Варто зазначити, що до проєктування Меморіального комплексу долучились і волонтери. Саме їм належить ідея облаштування зовнішнього майданчика. На ньому розташована товста зігнута металева пластина, імітована під броню, яка уособлює тіло українського війська. Пластина пробита різними калібрами зброї. Отвори у ній дійсно відповідають реальним пошкодженням від влучання боєприпасів. Увінчує композицію Дзвін пам’яті, виготовлений на кошти небайдужих громадян. На дзвоні імітована кіптява, ніби він вийшов з вогню, загартований ним.

Меморіальний комплекс було урочисто відкрито 14 жовтня 2018 року в День захисника України за присутності керівництва держави. Саме цього дня вперше прозвучало ім’я військовослужбовця Збройних Сил України, який загинув під час проведення Антитерористичної операції. Солдат 51-ї окремої механізованої бригади (нині, це – 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого) Михайло Рибак відкрив скорботний список  імен військовослужбовців, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність України та під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки.

Тепер тут щоденно відбувається ритуал вшанування захисників України, внесених до Книг пам’яті. Ритуал чітко виписаний і відбувається за затвердженим сценарієм. За сигналом труби розпочинається висування роти Почесної варти зі складу Окремого президентського полку імені Богдана Хмельницького. Вартові розміщуються по периметру комплексу, а дві окремі групи стають до стели із дзвоном та до Книги Пам’яті. Труба і барабан виконують твір «Шана» – це заклик до тиші. Після слів диктора, який оголошує відповідний день, командир почесної варти перегортає сторінку книги на ту, що відповідає сьогоднішньому дню, далі диктор або зачитує імена загиблих, або оголошує день тиші. У пам’ять кожного з полеглих героїв лунає удар дзвону та військовий салют, що є обов’язковою частиною військових почестей.

Варто зазначити, що у 2019 році керівництво Міністерства оборони України відгукнулося на звернення очільника Міністерства внутрішніх справ України Арсена Авакова, щодо розташування Книги пам’яті працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ України та співробітників Служби безпеки України, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність України та під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки в Залі пам’яті Меморіального комплексу та залучення військовослужбовців, правоохоронців та працівників МВС та СБУ до проведення відповідних церемоніальних заходів.

Починаючи з 6 серпня 2019 року в Залі пам’яті тепер звучать імена військовослужбовців, правоохоронців та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

У Книзі пам’яті працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ України та співробітників Служби безпеки України, що також побудована за принципом календаря позначені імена 448 військовослужбовців, правоохоронців та працівників. У скорботному списку позначені імена воїнів, співробітників та працівників Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Служби безпеки України.

А навесні 2021 року в Залі Пам’яті Меморіального комплексу урочисто, за присутності керівництва Міністерства у справах ветеранів України, на подіумі була розташована ще одна Книга пам’яті добровольців-захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. В Книзі майже сто імен добровольців.

Нині Меморіальний комплекс разом зі Стіною пам’яті полеглих за Україну, що змонтована в Києві на мурі кафедрального собору Православної церкви України – Михайлівського Золотоверхого монастиря вздовж вулиці Трьохсвятительської, став по справжньому національним меморіалом, присвяченим Третім визвольним змаганням. До речі, Стіна пам’яті полеглих за Україну стала спільною роботою Української православної церкви Київського патріархату, Національного військово-історичного музею України, редакції сайту «Книга пам’яті полеглих за Україну», а також історико-культурного товариства «Оберіг часу».

Варто зазначити, що крім Книги пам’яті та Дзвону пам’яті справжнім символом Меморіального комплексу став і вірш, написаний мамою старшого сержанта Олександра Дзеха – бійця 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, який загинув 19 липня 2014 року районі села Маринівка Донецької області.

У вірші мами Олександра Дзеха – Тетяни Меджидової відображено не тільки біль від втрати найдорожчої людини, але й найвищу жертовність воїнів, які боронять Вітчизну від ворога, а також впевненість, що подвиги героїв назавжди залишаться в народній пам’яті:

Герої не вмирають,

А йдуть на небеса

І там на них чекає

Небесна вся краса.

Блакитне небо, поле,

Що житом колосить,

Це – прапор України

І він нас захистить!

А хлопців проводжають

В останню їхню путь…

Герої не вмирають –

Вони в віках живуть!

Цей вірш увійшов до збірки віршів Тетяни Меджидової «Як болить мені війна». До речі, сама збірка віршів була презентована в Залі пам’яті 12 грудня 2018 року після ранкового ритуалу. Мама Олександра Дзеха – Тетяна Меджидова почала писати вірші після загибелі сина.

Віднині цей вірш лунає кожного дня в стінах Зали пам’яті Меморіального комплексу під час проведення ранкових ритуалів зі вшанування пам’яті полеглих героїв…

Отже, у вітчизняному оборонному відомстві України глибоко переконані, що і Меморіальний комплекс, і урочистий ритуал вшанування загиблих залишатимуться незмінними та нагадуватимуть всім про шанобливе ставлення держави і українського народу до своїх загиблих захисників.

До недавнього часу Україна не мала єдиного місця в державі, де були б зібрані та увіковічені імена воїнів, які загинули за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, світовий мир та порядок.

Від самого початку Меморіальний комплекс мав слугувати місцем вшанування пам’яті лише військовослужбовців Збройних Сил України. Однак з набуттям розголосу він в свідомості українців поступово трансформувався в єдине місце в державі, де вшановується пам’ять захисників України. А розташування Книг пам’яті працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ України та співробітників Служби безпеки України та добровольців-захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України в Залі пам’яті, а також озвучення їхніх імен під час проведення щоденних ритуалів, остаточно закріпив за Меморіальним комплексом Міністерства оборони України не тільки офіційний статус місця, де вшановується пам’ять загиблих воїнів, але й звання дійсно національного меморіалу, що разом зі Стіною пам’яті полеглих за Україну нині складають місця всенародної шани та скорботи.

Олександр ФИЛЬ,

спеціально для «Української Лінії»