ЛАШТУНКИ НОВОГО БУНДЕСТАГУ

ЛАШТУНКИ НОВОГО БУНДЕСТАГУ

29 Червня, 2021 Off By admin

Німецька виборча кампанія:

ЧОГО ЧЕКАТИ УКРАЇНІ

26 вересня 2021 року німці обиратимуть депутатів нового складу бундестагу. Ці вибори будуть знаковими з декількох причин. По-перше, вони закінчать 16-річну епоху Ангели Меркель на посаді канцлера. Враховуючи актуальний розклад політичних сил, формування нової коаліції обіцяє бути складним. По-друге, суттєво впливає на настрої німецьких виборців пандемія коронавірусу та економічні негаразди, які вона принесла.

Фактично німецьке суспільство емоційно поділилось на «ковід-дисидентів», які вбачають «світову змову» у тому, що відбувається, та «вакцинованих оптимістів». Соціологічні опитування свідчать, що самоідентифікуються вони фактично по кожному сегменту представників політичних культур, які наявні у сучасній Німеччині. Представники консервативної політичної культури обережно ставляться до вакцинації, але приймають її, адже цей процес дійшов до робочих місць. Чимало компаній ініціюють вакцинацію співробітників, аби не зазнати нових збитків від ймовірних нових локдаунів. Адепти ліберальної політичної культури, серед яких чимало молодих, освічених, соціально активних громадян, поділені зсередини. Частина цього суспільного сегменту сприймає обмеження локдаунів як наступ еліт на індивідуальну свободу. Інша частина у своєму прагматизмі ближча до консерваторів і становить ту «політичну золоту середину», за яку змагаються християнські демократи і соціал-демократи. Ще один значний прошарок становлять прихильники націоналістичної політичної культури, серед яких виділяються жителі східнонімецьких федеральних земель, які є ядром електорату європейсько-скептичної партії «Альтернатива для Німеччини». Соціологічні опитування також фіксують, що настрої натуралізованих громадян Німеччини, тобто вихідців із інших країн, включно з ісламськими, приблизно у однаковій пропорції поділяються між «консерваторами» та «лібералами», але замість німецької націоналістичної політичної культури їм більш властива захисна спроба зберегти свою, наприклад, турецьку або курдську ідентичність у Німеччині. Отже, такий соціологічний вимір визначає позицію німецьких політичних партій на вирішальному етапі виборчих перегонів.

«Християнсько-демократичний союз» на чолі з кандидатом на посаду канцлера Арміном Лашетом погодив спільну передвиборчу програму з баварським Християнсько-соціальним союзом на чолі з Маркусом Зедером. Конкуренти відразу цю «консервативно-центристську програму» нещадно розкритикували. Непорозуміння викликає навіть головне гасло: «стабільність і зміни». Багатьом важко собі уявити, як такий «гібрид» в принципі можливий. Гумористи наголошують, що мається на увазі досвід «великих коаліцій», учасники яких з 2005 року незмінні – християнські демократи, християнсько-соціальний союз і соціал-демократи. Причому жодна з цих партій, зважаючи на обмеження коаліційного договору, і на половину не реалізувала власні політичні програми. Натомість християнських демократів звинувачують у тому, що вони стали надто «лівоцентристськими», а соціал-демократів за роки у «великих коаліціях» критикують за втрату профілю партії найманих працівників і «середніх верств» середнього класу. Тож соціал-демократам довелося найважче виходити на старт нинішньої виборчої кампанії. Організація молодих соціал-демократів критикує кандидата партії на посаду канцлера Олафа Шольца за надмірний центризм. Вони звинувачують есдеків у нездатності захистити соціальні інтереси людей, які не мають гарантованого робочого місця (так звані фрілансери, прекарії).

Найбільш послідовними критиками християнських демократів і соціал-демократів є «Партія зелених». Вона висунула на посаду канцлера 42-річну Анну-Лену Бербок. Її кандидатура дала можливість консолідувати два крила партії: так званих «екологічних фундаменталістів» і «прагматиків». Причому переможцями виглядають саме «фундаменталісти». Зелені пропонують до 2035 року досягнути «кліматичної нейтральності», тобто уникнути забруднення довкілля. Такий радикалізм турбує німецький великий бізнес, який досі дуже важко адаптується до закриття німецьких атомних станцій та подорожчання електроенергії. Внаслідок цього погіршується експортна конкурентна спроможність передусім німецької промисловості. Тому з травня місяця великий бізнес послідовно працює проти іміджу і рейтингу «Партії зелених». Тим паче, що у німецького бізнесу є своя партія фаворит – «Вільна демократична партія», яка висунула на посаду канцлера Крістіана Лінднера. Нагадаємо, що в 2017 році за результатами виборів не вдалося створити коаліцію християнських демократів, зелених і вільних демократів саме внаслідок непримиренних програмних протиріч. Вільні демократи проти радикальних екологічних експериментів з економікою. Наразі зрозуміло, що восени 2021 року зелені і вільні демократи так само важко домовлятимуться, якщо їм знову доведеться створювати коаліцію з християнськими демократами. Названі партії фактично «розбирають» між собою центристську частину німецького електорату.

«Роздратована» частина електорату збирається голосувати за правіше і лівіше крила партійної машини ФРН. На правому фланзі розташована партія «Альтернатива для Німеччини», яка за результатами виборів 2017 року стала найбільшою опозиційною партією у бундестазі. На вибори 2021 року ця партія йде з екзотичними пропозиціями проведення референдуму про вихід ФРН з Євросоюзу та визнання Росії і Китаю головними партнерами. Депутати «Альтернативи для Німеччини» є частими гостями у Кремлі та у окупованому Криму. Ця партія вважається найбільш «проросійською». Кремль не приховує, що на виборах 2021 року робить ставку саме на цю партію. Тому вона є абсолютно неприйнятною для інших парламентських партій у коаліційних розкладах.

Лівіше крило радикальної опозиції презентує «Ліва партія». Вона позиціонує себе не просто «лівішою за соціал-демократів», а й судячи по передвиборчій програмі, є виразно соціально-популістською. Ліві пропонують збільшення пенсій, скорочення рівня оподаткування і робочих годин з одночасним збільшенням рівня погодинної оплати праці. У нинішній передвиборчій програмі партії багато йдеться про «екологічний соціалізм». Але на фоні екологізму «Лівої партії» «Партія зелених» виглядає «правою» саме з точки зору соціально-економічної частини програми.

Звичайно, для України найбільшу цікавість становлять зовнішньополітичні програми німецьких партій. Християнські демократи і християнсько-соціальний союз (баварський прем’єр-міністр Маркус Зедер останніми роками конкурує за симпатії Путіна хіба що з представниками «Альтернативи для Німеччини») цього разу зафіксували мету стримування амбіцій Росії і Китаю. Однак це не заважає обом партіям підтримувати перетворення Німеччини на ядро європейської газотранспортної системи з використанням обох гілок «Північного потоку» (перша гілка була запущена у експлуатацію ще у вересні 2011 року). Християнські демократи підтримують роль США і НАТО в гарантуванні європейської безпеки та виступають за врегулювання «заморожених» конфліктів.

Соціал-демократи пропонують більше уваги приділити посиленню ролі Євросоюзу у гарантуванні європейської системи безпеки. Показово, що есдеки не дуже оптимістично налаштовані щодо швидких перспектив розширення Євросоюзу та НАТО. Натомість «Альтернатива для Німеччини» виступає за вихід ФРН з Євросоюзу та за поглиблення співпраці із Росією у вирішенні проблем європейської безпеки.

Існує ймовірність того, що за результатами коаліційних комбінацій посаду віце-канцлера і міністра закордонних справ займе вільний демократ або представник партії зелених. Їхні зовнішньополітичні програми, починаючи з 2014 року були досить прихильними щодо України. Після анексії Криму та агресії Росії на Донбасі зелені і вільні демократи виступили з рішучою підтримкою територіальної цілісності України. Але навіть ці партії не демонструють «надмірної» прихильності щодо пришвидшення європейської та євроатлантичної інтеграції України. У будь-якому випадку зовнішньополітична програма нової урядової коаліції, яка буде утворена після вересневих виборів буде обережно-центристською.

Натомість «Ліва партія» поширює у бундестазі проросійські наративи та цілком вписується у зразки російської пропаганди щодо «українського фашизму» та підтримку політики Путіна щодо України. Однак немає ніяких шансів, що «Ліва партія» буде джокером Путіна на коаліційних переговорах у Німеччині цього року. Учасниками переговорного процесу будуть християнські-демократи, християнсько-соціальний союз, вільні демократи, партія зелених і соціал-демократи. Зрозуміло, що набір варіантів можливих коаліцій виглядає обмеженим. Очікуваним, але найскладнішим з точки зору погодження програмних положень у коаліційній угоді, є варіант коаліції ХДС-ХСС, вільні демократи або зелені. Менш вірогідним є варіант нової «великої коаліції» ХДС-ХСС – соціал-демократи. Зрозуміло одне. Не буде коаліції без участі ХДС-ХСС, так само у коаліції за будь-яких обставин не буде «Лівої партії» і «Альтернативи для Німеччини». Але конфігурація політичних сил після 26 вересня може бути такою заплутаною, що нову коаліційну угоду можуть підписати не раніше Різдва. Ключовою у цьому процесі буде роль президента країни Франка-Вальтера Штайнмайєра, який до речі, наступного року розраховує бути переобраним на другий термін. Тому йому немає резону сваритись із парламентськими політичними партіями шляхом призначення позачергових виборів, якщо коаліційні переговори затягнуться. Зрештою, Німеччина має чіткий конституційний дедлайн формування нового уряду після виборів. Це два місяці після дня першого засідання нового складу бундестагу. Тож німецька політика більше не є рутиною та прогнозованою. Тим паче, що 12 липня у Берліні чекають на президента України Володимира Зеленського, аби до запланованого на 15 липня візиту канцлера Ангели Меркель до Вашингтону мати погоджену з Україною позицію щодо добудови газопроводу «Північний потік-2» та перспектив нового етапу євроатлантичної співпраці.

Андрій МАРТИНОВ,

спеціально для «Української Лінії»