ВІКНО У КУПОЛІ

ВІКНО У КУПОЛІ

3 Червня, 2021 Off By admin

Останні місяці в інформаційному просторі як самої України, так і далеко за її межами згадується «Кримська платформа», комплексний проект із консолідації зусиль на міжнародному рівні щодо вироблення і втілення у життя алгоритму дій, спрямованих на деокупацію Криму.

Допоки наявні лише загальні контури цього майданчика. Установчий саміт Кримської платформи, який заплановано на 23 серпня 2021 р., має на меті загальну консолідацію політичних, дипломатичних, експертних, інформаційних і громадських ресурсів. Проте, на нашу думку, його проведення не повинно мати суто декларативний характер. Позитивним є те, що вже понад десяток країн дали сигнали щодо готовності на урядовому рівні взяти участь у цьому саміті й приєднатися до Кримської платформи, а очікується до 30 учасників. В цілому, консолідаційний напрямок роботи саміту вже на етапі його підготовки дає певні результати. Зокрема, сам факт повернення проблеми окупації Росією українського Криму і Севастополя у інформаційне поле є доречним виведенням цього питання зі стану анабіозу. Це вже почало створювати доволі значний ефект. Наприклад, США офіційно вкотре запевнили Україну у невизнанні окупації Криму й публічно підтвердили свою вимогу до Росії передати Україні контроль над окупованим півостровом і звільнити усіх політичних в’язнів. Туреччина також вкотре запевнила Україну у незмінності своєї позиції щодо Криму. Проте, у даному разі мова іде про урядовий рівень підтримки. Поза увагою експертного середовища лишається загально інформаційна складова політики щодо протидії окупації. У цьому напрямку постає питання консолідації активної в інформаційному просторі частини українського суспільства, критично мислячої частини російського суспільства, жителів Криму, а також іноземних громадян.

Через це «Кримська платформа», як комплексна програма з інтеграції ресурсів для реалізації затвердженої Указом Президента України Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, має стати фактором, що спонукатиме максимально до дії консолідований соціальний капітал, надаючи йому інформаційні імпульси. Принцип «Кримської платформи» щодо застосування ефекту синергії заради досягнення результату в цілому є вірним, проте, анонсований саміт ще має надати імпульсу для активізації цих сил для синергії. Власне, принцип синергії передбачає автономні дії учасників процесу, які, в цілому, спрямовані на досягнення єдиного результату.

Окупація Криму у міжнародному праві й системі міжнародних відносин несе низку вагомих проблем регіонального і глобального рівнів. Перш за все – це проблема безпеки в Чорноморському регіоні. Сам факт анексії й мілітаризації Криму Росією обумовлює потребу додаткових безпекових гарантій у будь-яких інтеграційних заходах в регіоні. Фактично, відокремити безпекову складову від інших стало неможливо. І Україна в цьому напрямку має перспективу посилення власної позиції, оскільки врахування безпекової складової без неї, як прямого учасника територіального конфлікту, є не можливе. Це особливо актуально, зважаючи на наявність складних територіальних відносин між окремими державами Чорноморського регіону, як-то між Румунією і Болгарією (хоча і лише на ментальному рівні у суспільстві), у Молдові, яка хоча і не має виходу до Чорного моря, але прагне активно користуватися можливостями логістики басейну Чорного моря.

При цьому, Україні слід регулярно наголошувати на тому, що Крим у результаті політики російської окупаційної влади перетворюється на потенційно вибухонебезпечний регіон, особливо зважаючи на його мілітаризацію. Варто наголошувати на політиці переселення російського населення в Крим, що додатково є ознакою невпевненості окупантів у наявному на час окупації етнічному складі півострова. Власне, це є свідченням, що етнічний склад Криму на час так званого «референдуму» був далекий від абсолютного російського домінування й Росія невпевнена у тому, що за незмінності етнічного складу вона зможе зберігати контроль над півостровом. Тому переселенська політика окупантів є також додатковим доказом фальсифікації «волевиявлення» кримчан і показником нехтування окупантами інтересами жителів Криму на користь власних геополітичних планів.

Регіональна безпека в Чорному морі у світлі територіального конфлікту між РФ і Україною є доволі цінним досвідом і прецедентом для подібних ситуацій в інших регіонах. Наприклад, у питанні навколо Кіпру, Тімору тощо. Тому напрацювання у напрямку протидії окупації й створенню передумов для деокупації Криму Україна може запропонувати як цінний досвід для інших подібних конфліктів на різних міжнародних майданчиках, а «Кримська платформа» може стати засобом його демонстрації.

На початковому етапі функціонування «Кримської платформи» основною формою будуть інформаційні посили, що особливо важливо у контексті роботи, яку Росія веде щодо «повзучої легітимізації» анексії Криму. Інформаційна політика країни-окупанта щодо «легітимізації» окупації Криму здійснюється у кількох напрямках і для протидії цій політиці цілком не достатньо простого нагадування про невизнання анексії Криму і про факт санкційного тиску. Необхідним є протидія заходам окупанта в інформаційному просторі і, власне, у рамках «Кримської платформи» має бути вироблено програму заходів із протидії «повзучій легітимізації» окупації.

Першим і найбільш відпрацьованим окупантами напрямком у процесі «повзучої легітимізації» слід згадати активізацію присутності Криму в гуманітарному співробітництві Росії з іншими державами. Ця присутність виявляється у просуванні в міжнародних культурних проектах наративу російського Криму, проведення археологічних, етнографічних, культурологічних та інших наукових досліджень на території півострова. Інтерес до Криму в наукових колах доволі значний, зважаючи на унікальні природні умови, культуру й історію. Росія намагається цей інтерес стимулювати і сприяти його реалізації саме в «російському» Криму. Сильною стороною таких заходів Росії є те, що численні найбільш медійно висвітлені події політичного і гуманітарного характеру, які відбувалися в історії Криму, припадають на період перебування півострова у складі Росії. Зокрема, події таких періодів як Кримська війна (1853-1856 рр.), громадянської війни (1918-1920 рр.), Другої світової війни тощо. Крим в період свого перебування у складі України більшість періоду цього відрізку його історії перебував у фактичній ізоляції, під радянським ідеологічним куполом. Тому для України важливо вести роботу із представлення як системних зв’язків материкової частини України із Кримом, так і участі України у розбудові Криму в період перебування півострова у її складі. Не менш важливою є якомога частіша презентація чи згадування участі українців у найбільш знакових подіях на території АРК. Зокрема, участь солдат і офіцерів українського походження російської і радянської армій у бойових діях, тилове забезпечення бойових дій на території Криму із материкової території України тощо. При цьому це треба робити, наголошуючи на органічному характері українського культурного сліду в Криму і штучному характері російського, створеного імперською політикою.

Наступний напрямок російської інформаційної діяльності по «легітимізації» окупації Криму − створення паралельної реальності у свідомості як української громадськості, так і закордонної аудиторії щодо статусу півострова де-факто. Ніби, «питання вирішено остаточно», «жоден глава Росії не піде на те, щоб Крим віддати» і «російська громадськість буде активно цьому протидіяти». Це є частиною інформаційного супроводу підлої анексії, якому також слід протидіяти, зокрема, згадуючи паралелі, як то приклад Ельзас-Лотарингії у складі Німеччини (1871-1919 рр.), Віленської області під контролем Польщі (1920-1939 рр.), Бессарабського питання (1918-1940 рр.), Східної Галичини під контролем і у складі Польщі (1918-1939 рр.) і т. ін.

Одним із ключових напрямків російської кампанії «повзучої легітимізації» окупації стала індивідуальна робота із кримчанами, що полягає у спрямовуванні їх на комунікацію із рідними й друзями на материковій частині України. Суть цієї роботи у просуванні в суспільну свідомість громадян України тез, типу, «кримчани не хочуть до України» (цю тезу активно просувають також українські політики-колаборанти), «все вже відбулось і потрібно наявне становище для зручності легітимізувати», «в Криму із окупацією стало добре жити» і т. п. Ці тези добре просуваються, зважаючи, що їх подають на міжособистісних комунікаціях, люди, які не бажають розривати зв’язки. Так закладається соціальний ґрунт в українському суспільстві, щоб, за сприятливої нагоди, поставити питання про остаточну легітимізацію анексії й сформувати у свідомості громадян України байдужість до долі Криму. В цілому, зараз найбільш успішно в свідомості українського суспільства виробляється наратив «Крим все одно не контролюємо, то й нічого із-за нього побиватись». Протидіяти цьому напрямку діяльності з російського боку необхідно, виробивши системну кампанію. Тут «Кримська платформа» має допомогти скоординувати зусилля політиків, експертного середовища і самої громадськості. Власне, у організації «Кримської платформи» дарма було випущено як вагому організаційну складову громадські об’єднання, які можуть створити умови для постійної координації роботи із суспільною думкою в Україні та організацією роботи української громадськості із жителями Криму. Особливо небезпечним є те, що наративи російської пропаганди щодо «вирішеності» питання Криму глибоко осідають у свідомості громадян України на підконтрольній території. Часто нав’язуються погляди, типу, питання Криму заважає Україні зближуватися із ЄС і НАТО, а також використовувати переваги активізації контактів з Росією.

Окремо слід виділити такий напрямок як закладення у свідомості громадян України погляду, що питання Криму є питанням лише політиків і простих громадян, які проживають на контрольованій території України, в Криму і в Росії, воно не має стосуватися. У цьому контексті «Кримська платформа» має запропонувати українському суспільству чіткий алгоритм дій щодо деокупації Криму із означенням чіткої можливої участі кожного громадянина та його функцій. Тобто, на основі Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя має постати більш чіткий алгоритм дій. Безумовно, такий алгоритм при його просуванні у суспільну свідомість громадян України, буде мати ефект, здебільшого, на активну частину суспільства. Однак, таким чином вдасться консолідувати критичну масу українського суспільства, що готова здійснювати свій внесок у процес деокупації. Слід при цьому відзначити, що окупантам в Криму вдається мобілізувати на роботу по впливу на свідомість громадян України, здебільшого, інфантильну частину суспільства, котра невдоволена дискомфортом, обумовленим блокадою Криму і санкціями. На подібну частину суспільства контрольованої території України російська кампанія також має вплив. Ця частка суспільства діє штампами і закладеними у їхню свідомість «пропагандивними» посилами. Тому в рамках Кримської платформи слід звернути увагу на вироблення системної інформаційної протидії.

«Кримська платформа» має подаватись як саміт й постійно діючий багатосферний комунікаційний майданчик. Він, зокрема, може представити для кримчан механізми сприяння їхньої комунікації із українськими інституціями і громадськістю, а також із інституціями та громадськістю в країнах, що приєдналися до «Кримської платформи». Цей проект може стати своєрідним вікном у світ для жителів Криму, що дуже важливо за умов санкційного тиску на окупаційну «владу» півострова, яка постійно веде пропаганду серед кримчан, що ніби Україна своєю політикою блокади робить погано кримчанам і відмовляється від їхньої підтримки.

Не менш небезпечним напрямком «легітимізації» анексії є залучення кримчан до російського політичного процесу. У цьому напрямку найбільш важливо відзначити залучення до участі в опозиційній діяльності у рамках російського політичного процесу, що має наслідком асоціацію покращення ситуації на півострові із зміною при владі Путіна й «Єдиної Росії». Найнебезпечніше те, що до цього процесу активно долучається молодь, а саме ця вікова категорія є активом для формування критично мислячої суспільної маси в Криму. В цьому разі можуть працювати суто правові аргументи, що Крим не матиме перспективи розвитку незалежно від того хто Президент Росії допоки буде перебувати під окупацією. На цей випадок в рамках Кримської платформи варто закласти основу роботи правової групи, залучивши правників у тому числі й із країн − її учасників. Власне, відсутність перспективи у правників із Криму, їхня процесуальна обмеженість має використовуватись Україною як один із яскравих прикладів безперспективності реалізації себе в окупованому Криму. З іншого боку, започаткована у рамках «Кримської платформи» правнича платформа може продемонструвати перспективу для кримчан, можливості виходу із ізоляції.

Соціальний ефект може дати ідея в рамках «Кримської платформи» щодо відкриття грантових програм за участю кримчан (громадсько-політичних, просвітницьких, освітніх, наукових тощо). Пріоритет має бути за культурницькими проектами. На території окупованого півострова Росія застосовує своє законодавство до кримчан, а тому участь у суспільно-політичних грантових програмах для кримчан може становити небезпеку. Відповідно, участь кримчан у культурологічних проектах в рамках заходів, ініційованих «Кримською платформою», може успішно подаватись як можливість для популяризації Криму на міжнародному рівні. Але, при цьому, акцент робити на українському Криму, на перспективах промоції Криму лише українського. Участь низки країн у заходах в рамках «Кримської платформи» таким чином може стати демонстрацією міжнародного інтересу до українського Криму.

Завершуючи розгляд цієї теми, «Українська Лінія» наполягає на тому, що «Кримська платформа» ще на етапі підготовки має чітко та детально визначитись із своєю програмою вироблення методів та проведення заходів з протидії політиці Росії, спрямованій на «повзучу легітимізацію» окупації. Одним із ключових напрямків «Кримської платформи» має стати просування ідеї виходу кримчан із фактичної ізоляції вже зараз. При цьому, наголос на інтересі до Криму і кримчан низки держав має давати для цього вагомі підстави.

Павло САЦЬКИЙ,

спеціально для «UkrLine»