КИТАЙСЬКА ПЕРЕМОГА

КИТАЙСЬКА ПЕРЕМОГА

7 Травня, 2021 Off By admin

Нове «призначення» третього вересня

Друга світова війна стала не лише матеріалом для оцінок гуманітарного, морального чи психологічного порядку. Людство одержало начебто щеплення від переконання в тому, що масові вбивства та воєнна сила не можуть бути засобом досягнення жодних цілей. І в той же час політики більшості країн декларували, що спільна перемога над реваншистськими режимами стала можливою лише завдяки спільним зусиллям.

Все ж природа політичних режимів, особливо тоталітарного характеру така, що їх керманичі намагаються всіляко використати загальносвітові сюжети на свою користь, – зміцнення власних позицій, авторитету та демонстрацію свого особливого міжнародного статусу. Так було з рішенням Сталіна щодо святкування Дня Перемоги у Великій вітчизняній війні, коли 9 травня стало альтернативою дня святкування нещодавніх союзників. І так трапилося в іншому випадку, де народна трагедія і значною мірою воєнно-політична малоспроможність швидко переплавилися в політично-пропагандистську кампанію такого собі відстороненого гіперболізованого вирізнення власних (читай диктаторських) заслуг.

Як загальновідомо, 2-го вересня 1945 року на борту американського лінкора «Міссурі» відбулося підписання акту про капітуляцію Японії, в якому від імені СРСР, зокрема, свій автограф залишив генерал-лейтенант українського походження Кузьма Дерев’янко. Цей документ поставив юридичну крапку в Другій світовій війні і в той же час став свідченням внеску народів у перемогу над мілітаризмом. І не тільки свідченням але й своєрідним індикатором важливості цього внеску. Будь-яка деталь мала значення, починаючи від американського лінкора і місця обраного в Токійській затоці, і аж до розташування підписів. Підпис Дерев’янка був за ліком четвертим, якому передували розписи американського, англійського та китайського представників.

Уряд тогочасної Китайської Республіки (на чолі з Чан Кайші) офіційно проголосив триденне святкування дня перемоги над Японією, яке мало початися наступного дня, – 3 вересня. Щоправда, залишки японських гарнізонів капітулювали аж 9 вересня, але прив’язка до 3-го числа була політично символічною.

Власне вже з наступного 1946 року цей день в Китаї і став відзначатися як «День перемоги у війні опору Японії». Щоправда на материку довго гоміньданівській владі відзначати цей день не вдалося. Вже в 1949 року залишки армії та адміністративно-державного апарату на чолі з генералісимусом змушені були перебазуватися на острів Тайвань, на якому продовжували зберігати і розвивати весь той ідеологічний багаж, який формувався ще з моменту Сіньхайської революції 1911 р. В умовах постійного воєнного протистояння з військами Китайської Народної Республіки (НВАК, – Народно-визвольна армія Китаю) день 3 вересня в 1955 р. цілком логічно злився з днем збройних сил, який відзначався на острові.

В материковому Китаї, – КНР, тривалий час історична пам’ять про Другу світову війну більшою мірою була пов’язана з двома святами, – днем заснування НВАК (1-го серпня) та, власне, 2-е вересня. Останнє традиційно відзначалося менш офіційно, більшою мірою супроводжуючись абстрактними політичними заявами щодо ролі китайського народу в перемозі. Керівництво КПК підсвідомо начебто змирилося з тим, що лаври офіційного переможця мають бути за Чан Кайші (як офіційним представником Китаю тоді). Натомість для останнього протягом його правління на острові 3-є вересня було одним із елементів історичної легітимності гоміньданівського режиму.

Ситуація, коли два політичні уряди претендували на одну перемогу почала швидко змінюватися з кінця 1970-х років. Посилюючи своє міжнародно-політичне визнання як єдиний законний уряд всього китайського народу офіційний Пекін почав формувати нову іміджеву парадигму та відповідні ідеологічно-історичні підходи. На початку ХХІ ст. все більше на цьому плані вирізнялася фігура Сунь Ятсена як «батька китайської нації», засновника, до слова, Гоміньдану. Його портрети почали з’являтися на офіційних заходах. Сіньхайська революція також набула рис події, яка стала етапом до революції подальшого розвитку Китаю – утворення КНР. Дійшла черга і до 3-го вересня.

В 2014 р. уряд КНР засновує нове національне свято – 3-є вересня як день перемоги Китаю над Японією. Офіційно воно звучить як «День пам’яті воєнної перемоги китайського народу в антияпонській війні та світовій антифашистській війні». Яке до того ж оголошують вихідним днем. Того ж року Всекитайські збори народних представників приймають ще одну резолюцію – 13 грудня проголошено Національним днем пам’яті на відзначення нанкінської різанини 1937 р.

Вже з 2015 відзначення 3-го вересня відбувається надзвичайно масштабно і не з підтекстом збереження історичної пам’яті про трагедію, а з явними демонстративними ознаками. Три з половиною тисячі голубів мали символізувати 35 мільйонів китайців, які загинули в цій бійні. Але, на перший погляд дисонансом стає парад військ, воєнної техніки, яка починає рухатися від значно оновленого пекінського музею, присвяченого історії опору китайського народу японській агресії. Демонстрація сили відбувається за присутності майже всіх членів Постійного комітету Політбюро, вищого органу прийняття ключових політичних рішень у країні. Заходи традиційно відбуваються і на провінційному рівні, де, як і в не такі далекі часи, шукають вже не просто ветеранів війни, яких вже майже не залишилося, а принаймні тих, хто перебував під японською окупацією. З відповідними ритуалами та поклоніннями могилам загиблих.

Показовим є і перелік зарубіжних гостей. Це лідери країн, які так чи інакше зацікавлені в Китаї з різних міркувань. Більшість з них, насамперед це стосується вищого керівництва Росії, постійно приїздили до початку епідемії коронавірусу. Президенти західних демократій, насамперед США, чи Німеччини уникають запрошення. Цікаво, що коли південнокорейські лідери присутні на цих подіях, то північнокорейські навпаки, більшою мірою їх ігнорують.

В параді 2015 року більшою мірою але і в наступні роки також приймали участь солдати з Росії, Сербії, Куби, Афганістану, Венесуели, Мексики та Афганістану.

Ініціатива відзначення цього дня в КНР співпала з періодом, коли за Сі Цзіньпіна країна прагне позиціонувати себе як глобального гравця, який не лише пов’язаний з модерним часом. Історичні наративи мають підкріплювати прагнення та плани Пекіна стати більш помітною частиною не лише майбутнього, але й минулого. І вибудовування цього зв’язку має очевидні політичні підтексти.

Таке масштабування історичної пам’яті перш за все завдає певних психологічних ударів Японії. Зокрема, того ж таки 2015 року було організовано спеціальний симпозіум щодо осмислення війни, під час якого виступив Сі Цзіньпін. В своїй промові він недвозначно натякнув, що війна була помилкою Японії, в якій не відбулося достатньої переоцінки «історії її агресії». В цілому стилістика виступів китайського лідера на цю тему доволі показова. Наприклад використовувалися такі фрази як «черпати духовну сили з історії антияпонської війни», «глибоке розуміння багатої конотації духу антияпонської війни», «долати всі труднощі на шляху вперед» тощо. Слова китайського лідера про те, що Китай не дозволить повернення мілітаризму прямим чином стосувалися тогочасного прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе, який намагався послабити обмеження щодо використання японських сил самооборони.

Щоразу на початку вересня спалахує доволі жвавий обмін нервовими заявами з боку як китайської, так і японської сторони. Токіо свого часу висловлював незадоволення візитом Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна для участі у святкуванні дня 3-го вересня. Офіційний представник МЗС КНР тоді доволі в ригористичному стилі закликала Японію «глибоко задуматися щодо свого мілітаристичного минулого».

Китайський день перемоги є не лише «референдумом щодо Японії». Це також і подія, яка має підкреслити роль КПК у перемозі, яка завершила період «принижень Китаю». Перемога, яка відбулася саме завдяки «патріотичному об’єднанню під керівництвом КПК».

В цей же час також починаючи з 2015 року спостерігається взаємне тяжіння Китаю та Росії в інтерпретації результатів Другої світової, як доповнення до політико-стратегічного напівсоюзу. Зокрема, тоді китайська делегація прибула в Москву, де було проведено демонстрацію низки документальних фільмів, лейтмотивом яких була ідея про спільну перемогу китайських та радянських солдат над Японією.

Російська держдума відгукнулася через 5 років, коли з подання генерал-полковника В.Шаманова було прийнято закон про те, що саме 3-го вересня є днем завершення Другої світової війни. Підставою стало начебто звернення з боку різних організацій і ветеранських у тому числі, що свого часу на медалі за перемогу над Японією було викарбувано саме 3-є вересня. І цього ж року китайські солдати марширували вже в Москві, за що Путін особисто висловив вдячність Сі Цзіньпіну.

Зрештою, рішення Китаю та Росії «призначити» днем завершення Другої світової війни саме 3-є вересня цілком корелюється з їх прагненням зламати чи розмити існуючий ліберальний світовий устрій, в рамках якого склалися вже усталені загальні історичні наративи. Альтернативність Пекіна і Москви в цьому відношенні можна розглядати як спробу вивищення своїх історичних ролей, але і водночас аналогічну заявку на майбутнє.

Макар ТАРАН,

спеціально для «UkrLine»