«НОВЕ ЗНАЧЕННЯ» давнього партнерства

Територією України впадає у Чорне море одна із найбільших річок Європи – Дунай. Ці дві потужні акваторії є водними межами України і Румунії, державами, які мають доволі складну історію взаємовідносин із значним потенціалом до позитивного розвитку.

Чорне море і Дунай. Навколо експлуатації цих акваторій століттями формувалася міжнародна договірно-правова база, жили імперії та держави на федеративних засадах. Низка спроб реалізувати інтеграційний досвід навколо річки Дунай мали місце у ХХ ст. і, зрештою, це вдалося із утворенням та розширенням Європейського Союзу. То ж, Україна і Румунія, завдяки своїм спільним кордонам у Чорному морі й Дунаї мають очевидну потребу інституціоналізації своїх взаємовідносин, як двостороннього формату, так і в рамках наднаціональних інтеграційних об’єднань.

Відносини із Румунією від часу проголошення Україною Декларації про свій державний суверенітет 1990 року складалися за кількома паралельними напрямками. Перш за все, мова іде про формування міждержавних відносин, що виявилися надзвичайно складними та, навіть, конфліктними. З іншого боку, завжди мали місце системні економічні взаємини на ґрунті трансформації соціально-економічних систем обох держав. Це мало наслідком активізацію транскордонної торгівлі, яка в народі отримала назву «човникова». Це заклало основу формуванню транскордонної організованої злочинності в регіоні. Зрештою, Україна і Румунія у своєму новому статусі від 1990-го р. і у нових політичних реаліях у Європі стають учасниками системи глобальних міждержавних відносин із тривалою історією.

То ж, для нас важливо з’ясувати особливості устрою і декларованих прагнень Румунії відповідно до її Конституції. Румунія, відповідно до свого Основного закону, національна держава. Тому, фактично, ця держава ставить у пріоритет створення умов для реалізації румунської нації. У Конституції країни зазначено, що національний суверенітет належить румунському народові. Зафіксовано, що іноземці не мають права заселяти територію Румунії й колонізувати її. Водночас, румунського громадянства не може бути позбавлена особа, котра отримала його за народженням. Проголошено Конституцією також, що держава базується на національній єдності громадян. Румунська держава сприяє збереженню національної, мовної та релігійної ідентичності румунів за межами держави відповідно до законів держави, в якій вони проживають (саме так відзначено у Конституції, що підтверджує повагу Румунії до суверенітету інших держав і України, зокрема). Ці положення Конституції Румунії є важливими з огляду на доволі потужну румунську діаспору в Україні, представники якої компактно проживають на територіях, які свого часу перебували під суверенітетом Румунії.

База відносин між Україною і Румунією почала складатися на початку 1990-х рр., обумовлюючи відхід низки питань глобального характеру на другий план. Початок дев’яностих років були часом коли процвітала транскордонна злочинність, зокрема, у сфері контрабанди. Цим обумовлено укладення 2000 р. міжурядового договору між Україною, Молдовою і Румунією, що мав врегулювати порядок протидії цьому явищу. Цей договір, перш за все, особливий своїм тристороннім характером, участю в ньому також Молдови. Як відомо, територія Молдови, зокрема, невизнаної Придністровської Молдавської Республіки, є потужною базою транснаціональної злочинності. Причому, на цій території злочинність є монополією кланів, якіі здійснюють фактично владу під прикриттям російських ніби миротворчих військ. Слід відзначити, що Румунія і Україна у 1993 р. разом із Росією виступили гарантами мирного врегулювання придністровської кризи. Злочинність у дністровсько-дунайському куті набула системного характеру, що обумовило координацію дій з протидії їй урядів одразу трьох держав. Звертає увагу положення угоди про можливість уточнення і повтору запиту до уряду іншої сторони договору щодо конкретного факту в разі сумніву у його дійсності. Таке положення є свідченням того, що сторони усвідомлювали ступінь корумпованості власних правоохоронних органів.

Поряд із системними змінами в у відносинах між посттоталітарними Румунією й Україною постав комплекс проблем, що були спадщиною минулого. Причому, однією із ключових складових стали територіальні претензії. Витоками територіального конфлікту між Румунією і Україною було питання статусу Північної Буковини і Бессарабії, які було включено до складу УРСР у 1940 р. в результаті висунення ультиматуму Румунії Радянським Союзом. Акт передачі Румунією СРСР цих територій було підтверджено мирним договором між союзниками по антигітлерівській коаліції у Другій світовій війні й Румунією 1947 р. Територію Бессарабії було окуповано Румунією 1918 р. і жоден український національний уряд та радянський не визнав цього акту. Натомість, Північна Буковина перед входженням до складу Румунії 1918 року перебувала у складі Австро-Угорщини. Після повалення у 1989 р. в Румунії режиму Н. Чаушеску новою владою цієї держави було виголошено її позицію щодо актів тоталітарних режимів у Європі. Мається на увазі радянського і нацистського. Мова ішла про додаткові протоколи до радянсько-німецьких договорів, у додатку до договору «Про ненапад» 1939 р. було зазначено незацікавленість Німеччини у бессарабському питанні. Внаслідок дій СРСР щодо Бессарабії й Північної Буковини в червні 1940 р. вже у серпні того ж року відбувся Другий Віденський арбітраж із питання тривалого територіального спору між Румунією і Угорщиною щодо Трансільванії. У результаті цього арбітражу за посередництвом Німеччини й Італії Румунія втратила на користь Угорщини частину Трансільванії, що була населеною переважно угорцями. Наслідки цього арбітражу було скасовано на підставах мирних договорів із Румунією та Угорщиною 1947 р. по закінченню Другої світової війни.

Фактично, Румунія своєю заявою 1990 року дала натяк на можливість формулювання територіальних претензій до України з приводу Бессарабії й Північної Буковини. На це відреагувала Верховна Рада УРСР, категорично відкинувши можливі територіальні претензії, виходячи із положення Заключного акту НБСЄ про непорушність кордонів, що склалися у Європі. У 1997 р. між Україною і Румунією було укладено «Договір про відносини добросусідства і співробітництва». В преамбулі цього договору було враховано увесь дипломатичний досвід обміну взаємними претензіями й підозрами між державами від 1990 р., при цьому, зафіксовано повагу до суверенітету і територіальної цілісності. Також, відзначено позитивні тенденції до змін у Європі, євроінтеграційні процеси та акти ОБСЄ. Фактично, Договором 1997 року латентний територіальний конфлікт між державами було вичерпано. Проте, залишалось питання делімітації морського кордону в районі острова Зміїний. Румунська сторона наполягала, що це географічне утворення не є островом, а скелею. У такому разі виключна морська зона мала відраховуватися не від острова Зміїний, а від материкової берегової лінії України. Слід відзначити, що в цьому регіоні на шельфі було розвідано потужні поклади вуглеводнів. У продовженні конфлікту, що отримав продовження у морському розмежуванні між державами, Україна діяла на випередження, розмістивши на території острова військову частину.

Не зважаючи на латентний спір між Україною й Румунією у питанні розмежування державного кордону, з основних стратегічних питань відносини доволі ефективно регламентувалися на двосторонній і багатосторонній договірних базах. Так, 17 березня 1994 р. було укладено Угоду про співробітництво між Міністерством оборони України і Міністерством національної оборони Румунії. У цей час Україна мала складне внутрішньо і зовнішньополітичне становище. Країна була напередодні дострокових парламентських і президентських виборів, а становище тодішнього Президента України Л. Кравчука було політично хитким. Президент втратив механізми впливу на внутрішню ситуацію в країні. Кризова ситуація розгорнулась в Криму. США в цей час у своїй зовнішній політиці вибудовували відносини із Росією на ґрунті укладення договору про скорочення стратегічних ядерних озброєнь. У цій ситуації загострилася криза навколо питання ліквідації ядерних озброєнь на території України. Тому на Україну почався тиск зі сторони Росії й США за мовчазного нейтралітету ЄС. Угоду про військове співробітництво між Україною і Румунією було укладено після публікації спільної декларації про співробітництво Україною і США по результатах візиту Л. Кравчука в США. Румунія, фактично, була цілковито готовою укласти таку угоду, зважаючи на відчуття потреби в убезпеченні свого становища в Чорному морі, а російський тиск на Україну, особливо в Криму, реально мав перспективу змінити баланс сил в регіоні на користь Росії. Під час складних відносин між Україною і Румунією навколо питання статусу острова Зміїний країни укладають Договір про співробітництво в сфері науки і технологій. У договорі із Румунією про співробітництво в сфері науки та технологій від 2 березня 2000 року мова йшла про дружні стосунки між державами, на цьому, власне, і ґрунтувався договір. Роком раніше відбулося розширення НАТО і сусідня із Румунією держава-Угорщина стала членом Альянсу. Вочевидь, Румунія вже мала усі підстави приміряти до себе перспективу стати також членом НАТО, зважаючи на стратегічне значення Чорного моря і свій статус як чорноморської держави.

Вступ Румунії до НАТО і ЄС змусив її врегулювати територіальні відносини із Україною, що було вимогою при набутті нею членства у цих організаціях. Україна в 1994 р. уклала «Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами». Дію цієї Угоди було поширено 2008 року також і на відносини України із Румунією у зв’язку зі вступом останньої до ЄС. Ця Угода однією із своїх цілей мала забезпечення стабільності й безпеки у Центральній Європі на регіональному рівні, гарантією чого було означено суверенітет і територіальну цілісність України. Тому, фактично, відносини між Україною і ЄС були і залишаються гарантією врегулювання відносин із країнами-сусідами на західному кордоні. Ця Угода припинила свою дію в результаті вступу в дію Угоди про асоціацію України із ЄС, укладеної 2014 р. Вже після набуття Румунією членства в ЄС Міжнародний Суд ООН виголосив своє рішення у питанні суперечки щодо розмежування виключної морської економічної зони обох держав у районі острова Зміїний. Рішення виявилося більш вигідним для Румунії, проте, обидві країни висловили задоволення ним.

Двосторонні відносини України і Румунії у прикордонному співробітництві ґрунтуються на доволі міцній економічній і міжнародно-правовій базі. Зокрема, зв’язок на основі режиму експлуатації та збереження водних ресурсів Чорного моря і Дунаю вибудуваний на багатосторонній договірній базі. Відповідно, на цій же базі сформовано численні запобіжники двосторонніх конфліктів. Зрештою, ці запобіжники оформились у розширення НАТО і ЄС завдяки вступу Румунії, а від 2014 р. і укладенню Угоди про асоціацію України із ЄС. Власне, укладення цією Угоди, а також загрози глобальній безпеці, створені російською агресією проти України, відкрило перспективи для розширення співробітництва між НАТО і Україною, а також відбувається консолідація в середині Північноатлантичного альянсу. Врешті, склалися надійні умови для оформлення на надійній договірній базі прикордонного співробітництва між Україною і НАТО у питанні військової безпеки.

У 2015 р. набув чинності договір між Кабінетом Міністрів України та Урядом Румунії про заходи зміцнення довіри і безпеки, який базується на договірній базі між Україною і Румунією, а також на документах ОБСЄ. Цей договір було підписано між державами 10 березня 2015 р., у час, коли відбувалося активне розгортання російської агресії проти України. Вочевидь, загрози регіональній та глобальній безпеці стали стимулами для укладення цього договору, хоча готувався він задовго до його підписання. В цілому, його положення щодо взаємоузгодження дій військових контингентів у прикордонних регіонах є стандартними. Проте, цей договір містить один специфічний момент. Звертає на себе увагу принципова позиція щодо заборони для України розміщувати на острові Зміїний наступальні озброєння. Власне, мілітаризацію Зміїного Україною було здійснено у відповідь на непрозорі натяки зі сторони Румунії щодо територіальних претензій до України. Тому питання обмеження наступальних можливостей українського військового контингенту на острові Зміїний лишається принциповим у двосторонніх відносинах.

У світлі радикальної зміни геополітичної ситуації в регіоні Чорного моря із окупацією Автономної Республіки Крим і розгортанням російської агресії проти України роль Румунії у НАТО і архітектурі безпеки в регіоні набуває нового значення. НАТО розгортає системні заходи, спрямовані на стримування російських прагнень переглянути систему світового порядку, зокрема і в Чорному морі. Зі свого боку, Росія здійснює системні заходи по дестабілізації ситуації у прикордонних регіонах України, Румунії й Молдови. У контексті цих системних викликів все більшої актуальності набуває розвиток відносин України із сусідніми державами регіоні Дністра-Дунаю-Чорного моря. Перспектива розвитку таких відносин закладена доволі потужною договірною базою, із Румунією, зокрема, напрацьованою у роки державного будівництва України.

Олександр КВІТНИК,

спеціально для «UkrLine»

https://www.facebook.com/UKRlineFB