«ІДЕАЛЬНИЙ ОБРАЗ»

«ІДЕАЛЬНИЙ ОБРАЗ»

21 Березня, 2021 0 By admin

Білорусь – пострадянська держава, яка пройшла надзвичайно специфічний шлях трансформації після здобуття незалежності. Вона поєднує низку парадоксів, зокрема, як здійснити поворот до майже радянської системи управління із абсолютним домінуванням державної власності в економіці, й відносно успішним освоєнням інвестицій, в тому числі європейських. При цьому, Білорусь стала чимось на кшталт вітрини модернізованого соціалістичного укладу, який зберігся від радянського часу завдяки авторитарному режиму А. Лукашенка. Причому, вона виконує роль вітрини для України, навіть для Росії, від економіки і ринку якої перебуває у абсолютній залежності. Але становище «вітрини» не певне, швидко мінливе. Тому Україна має зважати на такий фактор, оскільки становище Білорусі як північного сусіда є визначальним у зовнішній та внутрішній політиці самої України.

У економіці Білорусі на початку 1990-х кризові явища виникають в результаті кризи СНД і неспроможності білоруської економіки орієнтуватися на європейський ринок. В цій країні традиційно, із радянських часів, було сконцентровано переважно підприємства, що виробляли кінцевий продукт. Причому, це були, здебільшого, підприємства машинобудівної галузі. Їх продукція виявилась незатребуваною як на європейському ринку, так і на пострадянському. Фактично, в рамках СНД зона вільної торгівлі показала свою неефективність із-за різкого падіння купівельної спроможності населення й агресивного проникнення на ринки країн колишнього СРСР товарів виробництва КНР, Туреччини, Польщі. Такі можливості масштабного проникнення виникають в зв’язку із низькими цінами на фоні падіння купівельної спроможності населення. Це стало передумовою масової зупинки підприємств і, відповідно, кризи виробничої кооперації пострадянських країн та системи економічної співпраці на теренах СНД. У результаті політики «шокової терапії» у економіці Росії від 1992 р. відбувається посилення дезінтеграційних тенденцій у економічних зв’язках пострадянських країн.

Росія вже 1992 року розпочала радикальні ринкові реформи, що увійшли в історію під поняттям «шокова терапія». У реформуванні економіки керівництво інших пострадянських республік виявилось обережнішими за російське керівництво. Зокрема, і в Україні, і в Білорусі державні органи не поспішали відмовитись від регулювання цін на основні товари широкого споживання. Їх уряди обережно намагалися, спостерігаючи за результатами реформ в Росії, здійснювати обережні кроки в напрямку ринкового реформування. Проте, вже у 1992 році уряд Білорусі пішов на те, щоб обмежити вільну торгівлю. Традиційно РБ була зав’язаною на паливно-енергетичний комплекс Росії й України, отримуючи російський газ і нафту та із України вугілля. Проте, поглиблення кризових явищ в цих пострадянських республіках не давало змоги піти на рішучі заходи по реформуванню економіки. Крім того, в Україні у 1994 р. відбувся великий шахтарський страйк, котрий завдав удару по експортним можливостям країни, а також по економіці Білорусі. Поглиблення проблеми у результаті кризових явищ в системі зв’язків із пострадянськими республіками призвело до перемоги на президентських виборах 1994 р. А. Лукашенка.

Криза економічної кооперації в рамках СНД призвела до поглиблення соціально-економічної кризи в Білорусі й мала наслідком встановлення режиму А. Лукашенка. Фактично, Білорусь стала майданчиком для відпрацювання нової технології посилення економічного і політичного впливу Росії на пострадянські країни й формування нових наддержавних інституцій. Інтеграційний проект, що просував А. Лукашенко за часів Президента Росії Б. Єльцина, був тягарем для російської сторони в умовах кризових явищ та їх наслідків для економіки. Ідея інтеграційного проекту Білорусі й Росії, котру ініціював А. Лукашенко, мала вирішити проблему забезпечення економіки Білорусі енергоносіями і ринком для збуту її продукції. Водночас, у ході просування інтеграційного проекту Союзу Білорусі й Росії регулярно ставилось питання необхідності приєднання до нього й України. Фактично, А. Лукашенко успішно використовував доволі складне становище лідерів України і Росії, спираючись на опозиційні сили в цих країнах, які активно грали на настроях щодо відновлення союзних відносин між колишніми республіками СРСР (і в Україні, і в Росії це були комуністи, а також партії, що представляли колгоспно-аграрну номенклатуру). Проте, соціально-економічна ситуація в Росії не давала змоги наповнювати Союз із Білоруссю реальним змістом. Кроки у цьому напрямку активізувалися лише на початку 2000-х рр., вже після приходу до влади в Росії В. Путіна. Можливості для пожвавлення інтеграційного проекту виникають завдяки поліпшенню економічної ситуації в Росії із зростанням світових ціна на енергоносії.

Зміни в економічній ситуації в Росії у результаті зростання світових цін на енергоносії створили додаткові важелі російського політичного впливу на пострадянські країни, крім традиційного постачання енергоносіїв за цінами нижчими ніж для Європи. Мова іде про заведення російських капіталів в Білорусь (як і в Україну), створення зони вільної торгівлі в межах Росії та Білорусі, розвиток і агресивне проникнення російського гуманітарного продукту. Це заклало передумову для вироблення нових інтеграційних проектів, типу ЄЕП, Митний союз тощо.

Поліпшення економічної ситуації в Росії й стрімке зростання економіки у світі створили умови для реалізації так званого «білоруського чуда». Фактично, російські інвестиції в білоруську економіку дали змогу пожвавити соціально-економічну ситуацію. Жорсткі методи регулювання, які застосовувалися А. Лукашенком, дали гарантії інвесторам й створили передумови для зростання купівельної спроможності населення Білорусі. Тому, поряд із активним надходженням російських інвестицій та дешевих енергоносіїв, у Білорусь на початку 2000-х рр., не зважаючи на авторитарний режим в країні й конфронтацію із країнами ЄС та США, активно надходять інвестиції. Їх надходження було обумовлено перенасиченням західних ринків капіталами у результаті стрімкого економічного зростання, що обумовило потребу розміщення цих капіталів. Тому значна частина іще радянських підприємств Білорусі модернізуються, орієнтуючись на ринки пострадянського простору. Окремим потужним фактором модернізації економіки Білорусі стає нафтопереробний завод в Мозирі. У середині 2000-х рр. Росія активно виводить свої капітали із нафтопереробної промисловості України, а переробка нафти на російській сировині на українських підприємствах стає нерентабельною. Фактично, українські нафтопереробні підприємства не мали змоги конкурувати із імпортованими нафтопродуктами. Білорусь, завдяки закупівлі нафти у Росії за низькими цінами, успішно завойовує український ринок нафтопродуктів й здобуває домінуюче становище.

Проте, вже у середині 2000-х рр. у російсько-білоруських відносинах починають виявлятися кризові явища. Зокрема, це стосувалося, в першу чергу, власності на «Бєлтрансгаз» (підприємство-оператор газотранспортної системи Білорусі), цін на газ і недопущення інтеграційних прагнень Білорусі в західному напрямку. Низькі ціни на російські енергоносії створювали сприятливі конкурентні умови для білоруських товарів, що реалізувалися на російському ринку. Білорусі, під російським тиском, довелось продати «Газпрому» свою газотранспортну систему щоб зберегти постачання газу за низькими цінами. Країна стала надзвичайно вразливою до регулярного тиску з боку Росії.

Білоруська політична система має свої унікальні ознаки, які почали виявлятися вже у перші роки перебування на посаді президента цієї країни. Він почав формувати собі образ «справедливого господаря» в країні, причому, орієнтував його не лише на внутрішнього білоруського, споживача, а і на зовнішнього. Проявом такого образу зовнішнього споживача стали провокативні дії відносно іноземних представництв у Мінську, співробітників яких білоруська влада намагалась виселити із резиденцій під приводом ремонтних робіт. Це було реакцією білоруської сторони на виключення ЄС країни із його політики сусідства у відповідь на жорсткі дії силовиків щодо протестувальників проти зміни Конституції й закладення в ній авторитарних принципів. Білоруський лідер дозволяв собі численні провокативні й навіть образливі висловлювання щодо політичних діячів вищого рівня у країнах ЄС та в інших іноземних державах (образа Єврокомісара Ж. М. Баррозу). Також щодо російського керівництва А. Лукашенко дозволяв собі різкі висловлювання, хоча швидко змінював тон коли зустрічав потужні аргументи тиску у відповідь. Зокрема, показовою є ситуація із боргом Білорусі за газ у 2009 р., коли А. Лукашенко різко висловив свої претензії до Росії публічно і в присутності міністра закордонних справ РФ С. Лаврова. Проте, попередньо вимушений був прийняти всі умови російської сторони щодо оплати боргу. Фактично, білоруський лідер намагається постійно демонструвати, що він є безроздільним господарем в країні, причому, широко на міжнародній арені, у тому числі й Росії. При цьому, він здійснював низку екстравагантних кроків у міжнародних відносинах, відновлюючи контакти із країнами радянської сфери інтересів, як Лівія (М. Каддафі) чи Куба (Ф. Кастро). У числі ексцентричних міжнародних контактів А. Лукашенка чільне місце займала Венесуела за правління У. Чавеса і Н. Мадуро. Причому, мова ішла про постачання із цієї країни нафти для переробки на потужностях Білорусі. Цим, фактично, А. Лукашенко намагався демонструвати свою надійність абсолютного господаря в країні, котрий здатний і готовий реалізувати ексцентричні проекти. Зважаючи на значні інвестиції у білоруську економіку із ЄС, цей образ білоруського лідера нерідко давав позитивний ефект.

Режим жорсткого державного регулювання усіх сфер економіки, що не перебували у державній монопольній власності, давав змогу А. Лукашенку успішно знижувати соціальні наслідки кризових явищ, що надходили із-за кордону. Проте, постійно відчувалась вразливість білоруської економіки від російського впливу, а також очевидні прояви стагнації.

В Україні активно здійснювалося просування у свідомість суспільства «білоруського чуда». На фоні регулярних політичних криз і протиборства між самими прихильниками проєвропейського інтеграційного вектору, білоруська модель розвитку видавалась доволі привабливою. Особливо це просування «ідеальної Білорусі» мало вплив на прорадянськи мислячу частину суспільства. Контакти громадян України із Білоруссю були доволі тісними і добрі дороги та чисті вулиці міст в РБ, ефективна робота правоохоронних органів видавалися зразком ефективного державного управління. Цей міф використовувався і продовжує активно використовуватися на противагу ідеї європейської інтеграції. Тому для України Білорусь формувала образ подібний до того, який формували міста Росії, розташовані недалеко від кордону із Україною (як Єврорегіон «Слобожанщина», центри якого складають Харків й Бєлгород), які, до того ж, утворювали міжрегіональні транскордонні об’єднання із українськими прикордонними областями. Тільки Білорусь відіграє роль держави, яка, у результаті перебування у російській орбіті політичного й економічного впливу, має вигляд стабільної й процвітаючої країни. Ми маємо зауважувати на тому, що Білорусь стала плацдармом для російського культурного експорту в Україну.

Павло САЦЬКИЙ,

спеціально для «UkrLine»

https://www.facebook.com/UKRlineFB