НОВІ ТРЕНДИ «РИНКОВОЇ ДЕМОКРАТІЇ»

НОВІ ТРЕНДИ «РИНКОВОЇ ДЕМОКРАТІЇ»

21 Березня, 2021 0 By admin

Стратегія «обумовленого співробітництва»

в політиці адміністрації Байдена щодо України

Не є великим соціологічним секретом, що більшість в Україні, як і в середовищі української діаспори, саме з кандидатом від демократів Джозефом БАЙДЕНОМ пов’язували новий якісний виток відносин між нашими країнами. І не лише у зв’язку з обізнаністю вже американського президента в українських справах.

Його шість візитів протягом восьми до України віддзеркалювали не лише швидкоплинні етапи української політичної історії. Але й були логічно пов’язаними, начебто підготовкою до «української програми» чинного президента США. Українсько-американська комісія зі стратегічного партнерства, яка була задумана під час візиту 2009 року під час зустрічі з тодішнім Президентом України Віктором Ющенком, має всі шанси реалізуватися в новому, але більш односторонньому форматі в 2021 році.

Джозеф Байден виграв президентські перегони в унікальний і надскладний для американського лідерства час. Невпинний ріст китайської економічної та політичної присутності в світі, пошуки стимулів інноваційного лідерства в світовій економіці, подолання розколів в американському суспільстві, спричинених президентством Д.Трампа – ось перелік ключових завдань, які вимагають не просто негайної моделі розв’язання, а й, водночас, повинні дати старт новим парадигмам збереження статусу наддержави.

Загрози світовому ліберальному порядку стали більш диверсифікованими. Вони вже не криються лише в воєнно-політичному протистоянні. Взаємопов’язаність світових економічних ланцюжків, попит на м’який авторитаризм як це не парадоксально в умовах пост-інформаційного суспільства, діджіталізація та, відповідно, питання кібербезпеки, розмивання технологічного лідерства Заходу в сукупності породжують такий вузол проблем, розв’язання яких не може бути простим і одностороннім, але за рахунок консолідації зусиль кількох світових гравців.

В цьому контексті для нової американської адміністрації є надважливим завданням домогтися консолідації дій та стратегічного партнерства з союзниками формальними і не формалізованими з тих чи інших причин. Ще не минуло й 100 перших днів президентства Байдена, як почерк і акценти його зовнішньополітичної команди дають підстави стверджувати, що Вашингтон має чіткі наміри відійти від вже занадто прагматичного трампістського курсу й побудувати модель активного співробітництва з такими ключовими партнерами, як Японія, Індія, Австралія (в рамках Quad – стратегічного чотиристороннього діалогу), Тайвань а також Україна. Для цих партнерство зі США має цілу низку історичного й стратегічного підґрунтя. Напевне слабкою ланкою тут можна назвати ситуацію в ЄС, де поки незрозуміло, якими інструментами новий президент зможе домогтися об’єднання більшості країн Європи навколо завдань збереження безпечного ліберального світу і блокувати економічне проникнення Китаю та політичний деструктивізм Росії.

Очевидно, і це відповідає зовнішньополітичним цінностям демократів США, переангажування (reengagement) та зміцнення відносин із союзниками та партнерами, буде супроводжуватися підвищеною увагою до внутрішньополітичних процесів насамперед у країнах з т.зв. «нестабільною демократією». Ідеологи та інтелектуали, прихильні до демократів, регулярно наголошували на тому, що самі по собі відносини між США та іншою стороною, інтеграція тієї чи іншої країни до світових норм та політичних майданчиків створить додаткові стимули для формування демократичної стабільної політичної системи та більш прогнозованої й конструктивної зовнішньої політики. Проте сьогодні з’явилися нові акценти та доповнення до цієї парадигми.

Останніми роками американські зовнішньополітичні інтелектуальні центри звертають увагу на обставину, що переконує – конструктивне ангажування не дало своїх плодів. Більшість країн намагаються лавірувати між значимістю стратегічних відносин із США та економічними стимулами з боку Китаю. Ставлення до експансіоністських дій Росії також нерідко наштовхується на інтереси демонстрації власної зовнішньополітичної автономності і резолюції в ООН, зокрема, які засуджують російську агресію, заледве останнім часом набирають більшість голосів. Причиною втрати демократичними країнами консолідованих підходів в тому числі за оцінками американських експертів є надзвичайно нестійке й дефрагментоване політичне середовище правлячих еліт. Відсутність стійкої вертикалі влади а також впливи на неї з боку тих чи інших фінансово-промислових груп найбільш яскраво відобразилися на українському прикладі.

Олігархічна система в нашій країні часто-густо підмінює собою державне управління, а державна влада має небагато можливостей щось змінювати кардинально без узгодження з тією чи іншою олігархічною групою. Стійка орієнтація більшості українських олігархів, в тому числі й на російський ринок, має наслідком впливи на політичний курс країни. Згадати хоча б заяви Коломойського чи статтю Пінчука, основною ідеєю яких було непросто мирне врегулювання конфлікту з Росією, а насамперед поступки Москві з фактичним «замороженням» тем окупованого Криму та Донбасу. Маючи величезний вплив у країні, контролюючи ЗМІ та фінансуючи групи в парламенті, прозахідна геополітична орієнтація України, з якою пов’язане виживання держави, знаходиться під постійними ударами та своєрідною пропагандою в суспільстві, яке вагається відносно доцільності такого курсу.

Рішуче введення санкцій проти деяких українських політиків з проросійських олігархічних груп стало першим значимим кроком нової адміністрації президента США в напрямку мінімізації деструктивних впливів всередині українського парламенту зокрема. Як бачимо, Офіс Президента В. Зеленського відразу ж сприйняв цей сигнал і зрештою було введено санкції проти медіа-ресурсу В.Медведчука. Такі кроки також можна розглядати крізь призму повернення партнерської довіри після скандалу, пов’язаного з «вагнергейтом». Складається враження, що ключові діючі особи України підсвідомо розуміють необхідність цього разу вирівняти скептицизм в Сполучених Штатах щодо можливостей подальшого співробітництва з широкого кола питань.

У той же час офіційний Вашингтон чекає подальших кроків в цьому напрямку. Про що свідчить і штучна пауза в контактах на найвищому рівні. Президент Д.Байден мав телефонні розмови з ключовими стратегічними партнерами і навіть з російським президентом. Дзвінок же Зеленському можливий лише після виконання своєрідного «домашнього завдання», яке полягає в тому, щоби саме українська сторона проявляла більше критичної ініціативи. Така вимогливість – спосіб довести свою рішучість у боротьбі з корупцією як певний відгомін начебто корупційної історії сина Хантера.

Паралельно з цим нова американська адміністрація взялася за блокування переважно російсько-німецького проекту «Північний потік-2» як такого, що «ставить під загрозу економічну та стратегічну стабільність в Україні та Польщі». На нашу думку, зі своєї сторони, Україна спільно з Польщею повинна так само діяти активно та ініціювати формати політично-безпекового обговорення проблеми «Північного потоку-2», де європейським країнам пояснювалося би стратегічна вразливість Європи від реалізації цієї ідеї, яка знаходиться вже на фінальній стадії втілення. Також вважаємо, що, враховуючи суттєві економічні збитки учасників Потоку від замороження проекту Київ і Варшава могли би спільно запропонувати пакети економічно-інвестиційних стимулів для такої групи країн. Це по-перше, завело би тему Потоку в розряд найбільш нагальних на безпековому порядку денному європейських країн. А по-друге, продемонструвало би, власне, адміністрації Байдена спроможність діяти синхронно з нею.

Очевидно, що найбільш ефективна політика психологічного та інших форм тиску на Київ буде доповнена координацією зусиль з Європейським Союзом, який має дещо більші наявні ресурси економічного характеру перш за все. А спроможність адаптації зовнішньої допомоги якраз багато в чому й залежить від того, наскільки команда Президента Зеленського може поставити себе над ключовими олігархами чи політичними групами. Взагалі, і ми це бачимо вже протягом тривалого часу, економічна допомога чи кредитні транші міжнародних інституцій мають обов’язкову ключову умову – політичні реформи та формування дієвої й незаангажованої різними побічними впливами вертикалі влади. Це відповідає загалом філософії взаємодії Заходу із партнерами – ринкові реформи повинні обов’язково доповнюватися політичними й суспільними демократичними перетвореннями, ідеологія т.зв. «ринкової демократії» як єдиного рецепту прогресивного поступу тієї чи іншої держави.

Офіційні особи зовнішньополітичного та безпекового блоків адміністрації Байдена, і насамперед це стосується держсекретаря Блінкена, прийшли переважно з ліберальних дослідницьких інституцій. Останні аргументували позицію активної міжнародної взаємодії з такими партнерами, які мають своєрідну «історію успіху» формули «ринкової демократії». І український вектор вже практичної політики, таким чином, буде обов’язково містити в собі передумови власне якісних політичних перетворень.

Унікальність моменту, на нашу думку, в тому, що такими діями адміністрація Байдена, в тому числі, також простягає Києву руку більш інтенсивного партнерства, розраховуючи на Україну, як на одну з основ збереження ліберального міжнародного порядку.

Макар ТАРАН,

спеціально для «UkrLine»

https://www.facebook.com/UKRlineFB