«ДУХОВНА КОНСОЛІДАЦІЯ» ОСОБЛИВОГО СУСІДА

«ДУХОВНА КОНСОЛІДАЦІЯ» ОСОБЛИВОГО СУСІДА

21 Березня, 2021 0 By admin

Західний кордон України прийнято вважати безпечним, де дружній нам Європейський Союз і, відповідно, потенційно дружні країни-його члени. Окремі сусіди України на західному кордоні відіграють в її міжнародній політиці не визначальну роль, проте вагому. При цьому, історія відносин із деякими з них є тривалою і багатою в культурному та політичному вимірах. Водночас, ця історія відносин неоднозначна, наповнена складними сторінками. Такою країною, із якою Україна має насичену та складну історію відносин, а також доволі суперечливе сьогодення є Угорщина, країна, що заслуговує на особливу нашу увагу.

Угорщина, здебільшого, мононаціональна країна, проте її географічне розташування історично передбачало надзвичайно потужний транзитний потенціал. Цю державу було утворено кочовими племенами угрів, які рухалися степовим масивом Європи у західному напрямку. Ці племена зупинилися там, де завершився степовий ландшафт Євразії. Транзитний характер Угорщини склався також у результаті того, що її територіями протікає одна із найпотужніших водних артерій цієї частини континенту – Дунай. Ця річка і була свого часу державоутворюючою лінією. Проте, у наш період її транзитне значення втрачено, хоча й продовжує відігравати важливу роль у екосистемі регіону. Важливою є політична роль Дунаю завдяки функціонуванню Дунайської комісії (міжнародна організація, що функціонує заради регламентації режиму експлуатації ріки Дунай), у якій Угорщині належить відповідальна роль однієї із найбільших придунайських країн. Саме Дунай став базою для формування кількох євро регіонів, що створило Угорщині стійкі політико-правові передумови розбудови її прикордонного співробітництва.

Транзитний потенціал Угорщини неодноразово проявлявся у політичному значенні, зокрема, в «човниковій» торгівлі українців на початку дев’яностих, а також у формуванні транскордонної злочинності. Територія цієї країни відігравала важливу роль у забезпеченні російської присутності на Балканському півострові, оскільки через неї спрямовувалися вантажі і російські «добровольці» для участі у бойових діях на території колишньої Югославії у 1990-ті рр. Зокрема, нашумілий російський гуманітарний вантаж для Сербії у 1999 р.

2016 року Угорщина стала однією із найбільших транзитних країн для мігрантів із Близького Сходу. Ці події призвели до спалаху націоналістичних та євроскептичних настроїв у суспільстві самої країни. На додаток Угорщина є одним із транзитерів енергоносіїв із РФ до Європи і після розгортання енергетичної кризи між Україною та РФ у 2014 р. гілкою газогону територією Угорщини Україна отримує із ЄС по реверсу природний газ. Ця гілка не є критично важливою, але вона має вагоме політичне значення для залучення Угорщини у єдину політику ЄС щодо сусідства із пострадянськими країнами і у формуванні єдиної європейської позиції щодо РФ. Також, Угорщина є однією із країн, якою проходить нафтопровід «Дружба» (точніше його південна гілка).

У контексті огляду українсько-угорських прикордонних відносин слід окремо звернути увагу на такий складний у економічному і політичному сенсі регіон, як Закарпатська область України. Українське Закарпаття є надзвичайно геополітично важливим, зважаючи, що межує із Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Власне, СРСР, приєднавши у 1945 р. Підкарпатську Русь (таку назву Закарпатська область мала у міжнародних угодах і Конституції Чехословаччини, до складу якої вона входила до Другої світової війни), отримав вигідну конфігурацію власних рубежів, забезпечивши собі безпосередній кордон із країнами Центральної Європи, які планував зробити власною сферою впливу. Фактично, розгром в Угорщині сил, що 1956 року прагнули її дерадянізації, був для СРСР вдалим у контексті наявності спільного кордону. Тому українське Закарпаття є регіоном цінним завдяки його транзитному потенціалу, що потребує максимальної монетизації та, водночас, є базовим для реалізації євроінтеграційних прагнень України.

Протягом ХХ ст. Угорщина пережила низку складних перепитій, пов’язаних із змінами лінії її державного кордону та розділенням угорської нації. Тріанонський мирний договір (1920 р.), що було укладено із Угорщиною по завершенню Першої світової війни, розпочав життя цієї країни як незалежної мононаціональної держави. Проте, відповідно до цього договору Угорщина втратила цілу низку територій, що раніше перебували у єдиній адміністративній одиниці в складі колишньої Австро-Угорщини (серед них була і Підкарпатська Русь, нинішня Закарпатська область України). Супроти нової Угорщини було утворено військово-політичний блок сусідніми державами (Мала Антанта, створена Чехословаччиною, Румунією та Югославією). У цих держав були всі підстави зважати на небезпеку зі сторони Угорщини, оскільки до їх складу увійшли окремі історичні території із значною частиною угорського населення. Спроба певного реваншу за Тріанонський договір наприкінці 1930-х рр. виявилась у близькій перспективі також трагічною. Угорщина отримала територію Підкарпатської Русі (нині Закарпатська область України), в результаті Другого Віденського арбітражу 1940 р. отримала частину Трансільванії, яка за Тріанонським договором дісталася Румунії. Відповідно до рішення арбітражу за посередництвом Німеччини та Італії Трансільванію було поділено між Румунією та Угорщиною за принципом національного превалювання у відповідних районах цього регіону. Проте, союзники по антигітлерівській коаліції прийняли рішення відновити Чехословаччину у територіальних межах періоду до Мюнхенської угоди, тобто, повернувши до її складу територію Підкарпатської Русі. Отже, у 1945 році ця територія увійшла до складу СРСР за договором із Чехословаччиною і була включена в склад УРСР (таким чином, вона отримала статус Закарпатської області УРСР). Тому для Угорщини вже навіть теоретично не було підстав сподіватися на повернення цього краю. У 1947 р. було укладено мирний договір із Угорщиною союзниками по антигітлерівській коаліції, відповідно до якого вона була вимушеною визнати кордон із СРСР по Закарпатській області та недійсний статус рішення Другого Віденського арбітражу. Фактично, всі території, які отримала Угорщина завдяки союзу із Німеччиною, було втрачено і сама країна опинилась у становищі переможеного агресора.

Після Другої світової війни в Україні тривалий час слід було долати негативне сприйняття угорців. Адже, угорські військові залишили про себе дуже погану славу із-за поганого ставлення до мирного населення у роки війни. У той же час, в угорському суспільстві свіжою була пам’ять про не менш «приємні» дії радянських військ 1956 р. Тому, фактично, країни у взаємних відносинах мали усувати незручні сторінки спільної історії. Власне, незалежна Україна була гарантією неповернення до радянського минулого.

Відносини між Угорщиною та Україною базуються на Договорі про основи добросусідства та співробітництва, укладеного ще 1991 року. Однією із цілей цієї угоди сторони визначили спільну політику зі зміцнення безпеки в Європі. Це є важливим моментом у двосторонніх відносинах, оскільки сторони, фактично, беруть на себе зобов’язання не вчиняти дій всупереч принципам, на яких будується європейська система безпеки. Проте, є і зобов’язання щодо взаємного узгодження дій, спрямованих на участь у заходах по зміцненню безпеки. Росія виступала категорично проти розширення НАТО і Україна надавала свою згоду всупереч позиції Росії, у той же час, закладаючи для себе перспективу зближення співпраці із НАТО. Фактично, Угорщина мала зобов’язання узгодити свій вступ до НАТО і Україна до цього кроку сусідньої країни поставилась із розумінням. Згода України на вступ до НАТО, надана сусіднім із нею країнам Центральної Європи, заклала підвалини загострення відносин із Росією.

Україна й Угорщина обопільно визнали територіальну цілісність, засвідчили повагу до суверенітету, а також зобов’язалися не втручатися у внутрішні справи одна одної. Окремим положенням країни засвідчили, що вони не мають і не матимуть в майбутньому територіальних претензій одна до одної, що особливо важливо, зважаючи на складну правову ситуацію довкола Закарпаття. Це є важливим для членства Угорщини в НАТО. Водночас, факт перебування Угорщини в НАТО виключає можливість виникнення територіальних претензій з її боку до України.

У Договорі є принципове положення про співробітництво між державними органами, органами місцевого самоврядування, розширення прикордонного співробітництва країн. Також, зафіксовано положення про сприяння тісному співробітництву інституцій громадянського суспільства обох країн. Водночас, у Конституції Угорщини 2011 р., у Преамбулі, відзначено, що держава здійснює духовну консолідацію всіх угорців як тих, які проживають на її території, так і за її межами. Конституція України, для порівняння, передбачає лише задоволення національно-мовних та культурних потреб українців, які проживають за межами країни. Саме таким підходом закладено правову основу активної роботи Угорщини серед громадян України угорського походження, мобілізації їхнього соціального ресурсу очевидно не на користь української національної безпеки.

Ми можемо спостерігати як Угорщина послідовно зміцнює свої політичні позиції в регіонах Закарпатської області України, де значну частину населення становлять етнічні угорці. Зокрема, ми мали змогу спостерігати як угорські офіційні особи у ході місцевих виборів 2020 р. брали участь в агітації, за що було, навіть, викликано посла Угорщини і вручено ноту протесту. Наступний показовий інцидент-виконання депутатами селищної ради села Сюрте Закарпатської області на першій сесії гімну Угорщини і особливо цікавим з правової точки зору є реакція угорської сторони на порушення СБУ кримінальної справи за цим фактом. З угорського боку було заявлено, що поряд із угорським було виконано Гімн України, а угорський виконано як символ прояву національної ідентичності. При цьому, вказано, що зйомку моменту виконання гімну Угорщини було здійснено політиком, який програв вибори. У цьому моменті виявляється той факт, що угорська сторона здійснює активний моніторинг політичної ситуації в Україні на місцевому рівні, що має ознаки втручання у внутрішні справи.

Політика Угорщини явно спрямована на формування територіальних анклавів у місцях компактного проживання угорців, де населення прагне сегрегації із українським суспільством. Угорців стимулюють відмежовуватися від життя України та українців. Про це свідчить різка реакція Угорщини на український Закон про освіту, у контексті національних меншин.

Результати останніх парламентських виборів в Угорщині засвідчили зростання євроскептичних настроїв у країні. Це було пов’язано із складними реформами у сільському господарстві країни із вступом до ЄС. Також далася взнаки міграційна криза й виділення квоти ЄС на розміщення в Угорщині мігрантів із Близького Сходу. Проте, керівництво Угорщини й політичні партії, намагаючись підігрувати суспільним настроям, все ж не роблять різких кроків щодо ослаблення відносин в ЄС, оскільки грошові вливання із інституцій Євросоюзу в Угорщину є значно більшими, ніж її фактичні внески.

Особливим є національний характер угорців, який часто визначає угорську політику. Угорці є одним із найменш чисельних народів у Європі. Проте, вони відмінні мовно й культурно, мають високий ступінь релігійності й, відповідно, консервативних настроїв. Про це свідчать результати виборів. І саме тому «великоугорські» настрої в цій країні доволі легко експлуатувати національним політичним партіям та зовнішнім геополітичним гравцям, зокрема РФ, яка не впускає можливості використовувати угорський простір для формування антиукраїнського впливу на європейські та євроатлантичні структури.

Угорці – малочисельний народ Європи, культурно осібний, який історично відіграє помітну роль у загальноєвропейській політиці. Часто від позиції Угорщини залежить загальний європейський порядок. Саме у таких умовах формується особлива ментальність угорців. І для України, вибудовуючи двосторонні відносини із Угорщиною та в рамках європейських і євроатлантичних структур, слід враховувати, що маємо справу не просто із національною державою, а із такою, яка консолідує титульну націю. Представники цією нації хоча не є надто чисельними в Україні, але доволі впливовими лобістами інтересів «своєї» прабатьківщини.

Олександр КВІТНИК,

спеціально для «UkrLine»

https://www.facebook.com/UKRlineFB